Блаженні голодні і спраглі правди,

        бо наситяться...

         Мф. 4. 6.

Вічний романтик і вічний бунтар –

Сумління епохи та правди різьбяр:

Живий незамулений чистий струмок,

На тлі покоління терновий вінок.

Пташиною білою посланий в світ –

Горіть купиною посеред боліт;

Лиш Істини Світочу свято служить:

Іскритись, палати, боротись, творить!

Лиш він без страху полетів в бурелом

Поперед плазуючих вільним орлом.

Сміявся зухвало з обману і зла,

І правдоньку різав, яка б не була.

Він проти облуди і тьми бунтував,

І славень Небес для стражденних співав.

Плював і кричав у всесвітній бедлам:

"Брати! Схаменіться – не те і не там!

Брати! Ви здуріли – не так Він казав!”

Волав, бичував, викривав, таврував,

І падав, вставав, знов кидався у бій –

Останній герой та  остання з надій.

Він цінності вічні й пречисту красу

Ніс людям в долонях, як першу росу,

А лаври для себе вбачав лиш в тому,

Що право дано було свідчить йому.

Він був, ким хотів та інакшим не став:

Ніколи під дудку чужу не співав,

Бо просто так жив і, де було знаття,

Що змінюють лиш бунтарі це  життя,

Та доти лише цьому світу стоять,

Допоки митці і поети горять,

Талантом від Бога зоріючи в млі,

Увись ведучи наших душ кораблі.

Хай завжди палає досвітня зоря

Романтика вічного і бунтаря!