Все на світі можна вибирати, сину,

                                         Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                                                                 В.Симоненко

 Я не вибрав Тебе, рідна мати,

Я не вибрав Тебе, роде мій,

І вовік не дано вибирати

Кров свою та оселю-край свій.

Та, якби я таке і мав право,

То би вибрав Тебе, моя Русь,

Я не знаю найвищої слави,

Крім тії, що дитям Твоїм звусь!

Моя праведна  Русь-Україно!

Лиш з Тобою я плачу й сміюсь,

Тут родився, зростав, тут загину,

Лиш для Тебе живу і борюсь!

Лиш Твої волошковії очі,

Золоту сонцесяйну косу

Я кохаю та п’ю донесхочу

І у пісні-пташині несу.

Із краплин материнських молочних,

Із масних свіжозораних смуг

Здійнялось моє серце співоче

Та бунтарський нескорений дух.

Мені сняться степи Оріяни,

І трипільські лелеки-хати,

У душі моїй скіфські кургани

Та князівські черлені щити.

І литавровим  громом  пульсує

В  жилах Дикого  поля  запал,

Закипає, клекоче, нуртує

Гайдамацької  вольниці  шал.

Моя  сутність  в  повстанському  схроні,

У  диму  лісових  таборищ,

У  п’янкому  гірському  полоні

Та  у  іскрах  домашніх  вогнищ.

Де б мене не  гонило-носило,

І  куди  би  не  звав  бій-набат,

Світ, Вкраїно, без  тебе  немилий:

Я лечу  у красу  твоїх  шат.

Скільки б я не блукав виднокраєм,

Скільки б я не пробув  в  чужині,

Та  не  стати  мені  самураєм,

І  гусаром  не стати мені.

Ні  спартанським  гоплітом  сталевим,

Ні  тевтонським  ландскнехтом  не буть,

На  зріднюсь  ні з орлом  я, ні  з  левом –

Лиш  Тризуб   Золотий – моя  суть.

Голос  Крові  лунає  у  грудях,

Благовістом  священним  дзвенить,

Я  ніколи  й  ніде  не  забуду,

Хто  я  є  ні  на  день, ні  на  мить .

Я -  дещиця Великого Роду,

Правди Вишньої вічний солдат,

Непоборного пагін народу,

Вірний страж звичаєвих засад.

Я  -  нащадок  гетьманів  низових,

Я  -  інок  у  аскезі  в  миру,

Я  -  козак  і  по  духу, й  по  крові,

Козаком  проживу  і  помру.