Все на світі можна вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В.Симоненко
Я не вибрав Тебе, рідна мати,
Я не вибрав Тебе, роде мій,
І вовік не дано вибирати
Кров свою та оселю-край свій.
Та, якби я таке і мав право,
То би вибрав Тебе, моя Русь,
Я не знаю найвищої слави,
Крім тії, що дитям Твоїм звусь!
Моя праведна
Русь-Україно!
Лиш з Тобою я плачу й сміюсь,
Тут родився, зростав, тут загину,
Лиш для Тебе живу і борюсь!
Лиш Твої волошковії очі,
Золоту сонцесяйну косу
Я кохаю та п’ю донесхочу
І у пісні-пташині несу.
Із краплин материнських молочних,
Із масних свіжозораних смуг
Здійнялось моє серце співоче
Та бунтарський нескорений дух.
Мені сняться степи Оріяни,
І трипільські лелеки-хати,
У душі моїй скіфські кургани
Та князівські черлені щити.
І литавровим
громом пульсує
В жилах
Дикого поля запал,
Закипає, клекоче, нуртує
Гайдамацької
вольниці шал.
Моя
сутність в повстанському
схроні,
У диму лісових
таборищ,
У п’янкому
гірському полоні
Та у іскрах
домашніх вогнищ.
Де б мене не гонило-носило,
І куди би
не звав бій-набат,
Світ, Вкраїно, без тебе
немилий:
Я лечу у
красу твоїх шат.
Скільки б я не блукав виднокраєм,
Скільки б я не пробув в чужині,
Та не стати
мені самураєм,
І
гусаром не стати мені.
Ні
спартанським гоплітом сталевим,
Ні
тевтонським ландскнехтом не буть,
На зріднюсь ні з орлом
я, ні з левом –
Лиш
Тризуб Золотий – моя суть.
Голос
Крові лунає у
грудях,
Благовістом
священним дзвенить,
Я
ніколи й ніде
не забуду,
Хто я є
ні на день, ні
на мить .
Я - дещиця
Великого Роду,
Правди Вишньої вічний солдат,
Непоборного пагін народу,
Вірний страж звичаєвих засад.
Я - нащадок
гетьманів низових,
Я - інок
у аскезі в миру,
Я - козак
і по духу, й
по крові,
Козаком
проживу і помру.
|