Нам би будувати інший вік,

Нам би прокладати магістралі

В той чудовий благодатний світ,

Що, як посаг нам подарували.

Нам би падати й вставати із колін,

Нам обличчям в бруд, аби умитись,

Звинувачення засліплених сторін…

Нам під силу тут не надломитись.

Нам іти – то до кінця й вперед,

Нам змагатися до крові на шаблюках,

Ми не шпальти сірі для газет,

Ми для щастя роджені, хоч в муках.

Ми інакші ніж століттями тому,

Ми інакші навіть ніж учора,

Ми не будем скаржитись: «Тону» −

В нас занадто сильна непокора.

Нас вогонь не палить – зігріва,

Нас вода не топить, а колише.

Що то все, коли жива душа

І коли вона так вільно дише?

Нам би будувати вік новий,

Нам би прокладати інший шлях…

Я зумію – тільки поможи,

Бо сама я ще не знаю як.