Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте,

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

     Т. Шевченко

Поховали та й забули

Тарасове слово.

Нема волі, нема долі,

Ярмо-іго знову.

Поховали та й заснули,

У сні потонули,

Кайданів не розірвали,

Оков не струснули.

Знову панщина новітня,

Знов кріпацтво всюди,

Всім керують-заправляють

Злодюги-приблуди.

Знову шляхта в спину дише,

Жидок гендель травить,

Московщина ненаситна,

Хижо балом править.

І розбійники заморські,

Й свої посіпаки

Роздирають-рвуть на шмаття,

Неньку, як собаки.

А ви дивитеся тупо,

Як дурні на воду,

Геть забулися якого

Та племені-роду.

Помоскалились, зляшвились,

З’європейзувались,

Як були сміттям і бидлом

Так же і зостались.

Та пожеж не запалили,

Хмар не розігнали,

Тих, хто встать хотів, самі же

Ворогам здавали.

Закопали в чорну яму,

Кобзареву мрію,

А з Тарасом поховали

І віру-надію.

Може час уже згадати

Чиї квіти-діти?!

Чи вовік наймитувати,

Тліти, скніти, гнити?

Тож пора, нарешті, встати

Від краю до краю,

Бо пощезнете, як роси,

Ніхто й не згадає.

Прокидайтесь та вставайте,

Хоч раз щось зробіте,

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Та створіть сім’ю велику,

Сім’ю вольну нову.

І Пророка пом’яніте

Незлим тихим словом.