Де ви, соколи Дикого поля?

Де ти, воїнства маковий цвіт?

Де боями гартована доля,

Де шаблями порубана воля,

Де предвічний відважний мій рід?

В Лету кануло славне лицáрство

У курганах безкраїх степів.

Вічним сном дух свободи й бунтарства

Спить на мéжі спокою й митарства

У пилюці забутих шляхів.

У розвіянім поросі волі

Розчинилася маревом Січ.

Серед тих, в кого лише мозóлі,

На осяянім ним видноколі

Рай будує новітній панич.

Сміючись із дурних гречкосіїв,

Що воліють зігнити в рабах,

Не боїться він злих буревіїв:

Це – не ті, що постануть до дії,

Це – звитяги колишньої прах.

Чи настане у бурі твій час -

Чи втопив ти єство невгамовне?

Чи забув, куди кликав нас віщий Тарас?

Чи уже не козак, а лише свинопас,

І щасливий тому невимовно ?