Мене жахлива душить ностальгія

За  славою  минулої доби,

Коли  Любов,  і  Віра, і Надія

В серцях палали сяєвом Месії

І торували  шлях до боротьби.

Прийшли  на  зміну  воям  світоборства

Раби  ілюзій,  збочень і облуд,

З печатями  морального  потворства ,

Сліпі та сонні  у своїм зашорстві,

Проміння Правди винесли на суд.

Священним  оголошено  мерзенне,

Розпусту-гріх  вознесено  на стяг,

Потуга  там, де  є лиш  марне-бренне,

І замість вічного  окреслено  буденне,

І  честь та гідність  втоптано  у прах.

Панують лицеміри  й ледацюги,

Возвівши  в догму  кредо лихваря,

Справляють  шабаш  мракобіси і злодюги,

І  тоне  істина в драговині наруги,

І  чорна  б’є  Апокаліпсису  зоря.

Залізний  вік­ – ти  зла  зерно  посіяв.

Святе  та  чисте  в мороці  й тіні.

Та  є  ще  дух  шляхетний –  пломеніє,

А  значить,  є  і  Віра, і Надія