На мілководді у ставку маленька жабка грілась,

Аж тут рябого бугая на березі уздріла.

– Це хто такий? – пита вона.

                         Відказують: – Бугай!

– Ти ба, яким здоровим зріс, аж застить небокрай.

Я теж такою можу стать, лиш трішечки надмусь,

Повітря в груди наберу, та ще й над ним здіймусь.

І стала жаба що є сил і тужитись, і пнутись,

Щоби ще більш за бугая у розмірах роздутись.

Все крекче, піниться, сичить, поволі дметься-дметься –

Але й до ратиці його ніяк не добереться.

Кричить їй жаб’яча рідня:

                           – Посестро, схаменися!

Ще луснеш здуру, не дай Бог! Прочумайся, не дмися!

Та їх не слухала вона, а далі пнулась-дулась,

І справді луснула за мить — на шмаття розітнулась.

Якщо ти жабою вродивсь,

То бугаєм не стати.

Сиди в болоті і не пнись

Пастися-ремигати.

І хоч ти дмись, хоч понт ганяй –

А луснеш у моменті.

Не вийде з жаби бугая,

З нікчеми — президента.