Понад рікою на горбі могутній ясен височів

І з вітром вільним граючись, зеленим листям шелестів.

У божевільному танку, листки стрибали сміючись,

І в їхнім шелесті м’якім небесні струмені сплелись.

У кроні дерева густій грайливий вітер танцював,

А пишний листяний ансамбль до хмари пісню підіймав.

– Ми є окрасою життя, –

Співав листків зелених хор,

– Ми квінтесенція буття,

Ми апогей, аншлаг, фурор.

Що варте дерево без нас –

Страшний оголений бовван.

Ми є – еліта, вищий клас,

Ми вічна музика жива.

Ми ніжне ясена лице,

Ми іскра, примха і кураж,

І в парі з другом-вітерцем

Ми цей складаємо пейзаж.

Співало листя пісню цю і кожен день і кожну ніч,

Аж ясен більше не стерпів і струсонув його із пліч:

– Коріння, стовбур і гілля, — оце моя найперша суть.

Моє нескорене єство, моя постава і могуть.

А ти потрібне на сезон лишень для вигляду мені,

Сьогодні з вітром шелестиш, а завтра – чорний перегній.

А вам ще, друзі, не набрид оцей ансамбль «елітний» наш?

Чи, може, стовбуром труснем і перепишемо пейзаж!?